Село Новолозуватка Криворізького району Дніпропетровської області розміщене в північно-західній частині Криворізького району, створеного 14 серпня 1925 року. Село розміщене в долині по обох берегах річки Грузької і знаходиться на території Лозуватської сільської ради ( з грудня місяця 2020 року). З 1993 року по 2020 рік входило до складу Грузької сільської ради , наймолодшої в Криворізькому районі.
Село Новолозуватка межує: на півдні з селом Грузька-Григорівка, півночі – селом Грузьке, заході – (через водорозділ) селом Софіївка (Валове), сході – великими селами Лозуватка та Чкалівка. Село лінійного типу, протяжність більше 4-х кілометрів. Має дві вулиці: Центральну (колишня назва Московська) та Степову. Площа 181,5 га.
На 01.01.2021 року населення села Новолозуватка 372 особи.
За офіційними даними село Новолозуватка засноване в 1898 році переселенцями з рудника «Суха Балка» , оскільки в кінці ХІХ сторіччя розпочалось активне освоєння залізорудних родовищ Криворіжжя. Товариство Криворізьких залізних руд викупило землі рудника під закладання кар’єрів, а мешканцям наділяли землю за Лозуваткою, як тоді називали місцевість теперішнього села. Вимушеним переселенцям, помешкання яких попадали під залізорудні виробки, виплачувалась солідна грошова компенсація, а також надавались земельні наділи на вільних землях поблизу Кривого Рогу. В хуторі, а згодом і в селі, за цією групою поселенців закріпилась назва – „руднічні”.
Але на підставі свідчення старожилів села, аналізу родоводів окремих сімей, архівних документів, зроблено висновок, що перші поселенці оселились значно раніше - десь на початку 60-х років ХІХ сторіччя (1859-1865 рр.).
Першими поселенцями були декілька родин відставних солдат з військового поселення Лозоватки. Завданням військових поселень було охороняти південні рубежі царської імперії. Мешканці військових поселень жили на казенних землях і повинні були поставляти певну кількість солдат до царської армії (кінноти). А служба була тривалою. У козацьких частинах служили 15 років, а у рекрутах 25. Проте після повернення зі служби колишні військові отримували земельні наділи. Тому кілька відставних солдат з села Лозоватки, скориставшись своїм правом, отримали земельні наділи на вільних землях на лівому березі річки Грузької. Серед перших поселенців - вихідців з села Лозоватки. : сім’ї Чуплих, Лазоренків, Каюнів, Фуртів, Яценків. Одним з найперших поселенців був Лазоренко Іван Трохимович 1818 року народження. Оскільки більшість поселенців були вихідцями з села Лозоватки, хутір назвали Ново-Лозоватським. Заселення хутора здійснювалось не тільки вихідцями з навколишніх сіл, а були переселенці з Олександрії, Кременчука, Елисаветграда. Всі вони будували житло окремими групами, хуторами. Згодом відстані між цими хуторами були забудовані, поселення набуло вигляд села лінійного типу.
До цього часу збереглися окремі будинки, побудовані на початку ХХ століття. В 1905 році збудована трьохкласна школа ( з 1927 року – семирічна, з кінця 60-х – восьмирічна). Кошти на її будівництво виділили заможні родини новолозуватців Славенко Трохим Наумович, Лазоренко Іван,Лазоренко Трохим, Чуплий Лук’ян, Парасенко, Арсенко, Скірко, Дерев’янко, Кисіль Петро, Брати Кияшки. Вскладчину оплачували і двох вчителів, які навчали більше 30 дітей. Припинила свою діяльність під час окупації 1941-1944 рр. Відновлена у вересні 1944 року. У 1970-1971 рр. навчалося 287 учнів, працювало 12 вчителів. Ліквідована в 1977 році, як неперспективна, шляхом переведення учнів спочатку до Лозуватської СШ №1, а у 1979 р. до новозбудованої Валівської СШ.
У 1905 році селяни брали участь у виступах проти поміщиків. Зокрема, був розграбований маєток пана Шпака. До 30 чоловіків воювали на фронтах Першої світової війни. У 1918-1919 рр. діяв партизанський загін проти австро-німецьких окупантів і денікінців під керівництвом П.Олійника. У 1920 році 9 чоловік вступили в кавалерійську бригаду Г.І Котовського : Шевченко Семен, Ківшик Василь, Чуплий Сергій, Фуртенко Порфирій, Яценко Дмитро та ін.
Перед початком Першої світової війни в селі була кузня, олійниця, бондарна майстерня, два вітрових млини, що розмістились зі сходу села на пагорбі. Один з цих млинів збудували і утримували брати Вієнки. Під час громадянської війни один млин спалили, а інший служив людям до 1935 року.
У 20-х роках ХХ ст.. діяло товариство спільного обробітку землі. У 30-х роках організовано колгосп «Пролетар».
1925 року в селі створена Ново-Лозоватська сільська рада, яка проіснувала до 1958 року, аж до укрупнення колгоспів, коли село Новолозуватка ввійшло до складу Валівської сільської ради (у 2016 р. назва змінилася на Софіївську).
За 1930-1931 рр. розкуркулено і виселено в Північний Казахстан та Сибір сім’ї таких заможних селян села Ново Лозоватки:
Під час голоду 1932-1933 рр. в селі Новолозуватка померло до 100 жителів. Поховані на двох кладовищах, що розташовані на північній та південній околицях села.
В 1935-1936 рр. було електрифіковано усі виробничі підрозділи колгоспу „Пролетар” (майстерню, школу, клуб) та житлові будинки мешканців села.
З 14 серпня 1941 року по 8 березня 1944 року було окуповане німецькими військами. З села на Другу світову війну мобілізовано 205 осіб. Загинуло на фронтах 100 осіб. Повернулися до рідного села 105 чоловіків. Меморіал на братській могилі визволителів в селі Новолозуватка відкритий у травні 1956 року. Поховані 32 бійці 10 гв. ПДД 1 62 гв. СД , які загинули з жовтня 1943 по 9 березня 1944 року. Скульптура жінки-солдата з вінком виготовлена в Одеській художній майстерні.
Село відбудоване на початку 50-х років, електрифіковане в 1955-1957 рр. В 50-х роках ХХ ст.. в селі відкривають дитячі ясла-садок, який працює сезонно – в період польових робіт. Діяли восьмирічна школа, пошта, бібліотека, клуб, медпункт, пологовий будинок (до 1964 р.), два магазини, молочно-товарна ферма на 350 гол., зерносховище на 2,5 тис. тонн, силососховище на 5 тис.т., птахоферма(вирощували качок), вівцеферма, свиноферма, кузня, кінна бригада, де утримували коней, як гужовий транспорт.
У 1957 році на місці вирубаних фруктових садів закладено ставок площею – 7, 5 га, водні запаси 100 тис. м. куб., який став місцем відпочинку для місцевих жителів.
Новолозуватське родовище будівельних пісків розташоване на східній околиці села. Запаси незначні. Придатні для використання в будівництві.
У квітні 1974 року створено птахорадгосп «Новолозуватський» шляхом відокремлення частини земель від навколишніх господарств. Він спеціалізувався на вирощуванні курей-бройлерів. Проте через два роки центральну садибу радгоспу перенесено в село Грузьке, а в с. Новолозуватка залишився тільки перший відділок радгоспу.
На 2021 рік в селі Новолозуватка працює одне велике СФГ «Простір» (голова Кайдаш В.П.) і кілька дрібних господарств. Діють Новолозуватський пункт здоров’я, Новолозуватська сільська бібліотека філія №22, Новолозуватський сільський клуб, два магазина. До 1997 року функціонував дитячий садок.
З 1993 року газифіковане.
Відомі особистості, вихідці з села Новолозуватка: герой Радянського Союзу Кудін І.Н., генерал П.С.Фуртенко, полковник Д.Т.Яценко, віце-прем’р України (1990-ті роки) Євтухов В.І.; парламентар, директор готельного комплексу «Україна» Трофименко Л.С..